Как писать рецензию на книгу?

Рецензия является критическим сочинением, письменным разбором, в котором содержится сжатый анализ и оценка литературного произведения рецензентом. Как писать рецензию на книгу? Рецензент должен осознавать, что его задача – оценка достоинств и недостатков литературного произведения, а это требует высокого профессионализма от него самого. Для рецензии очень важна объективность и справедливость в оценках. Рецензии подразделяются на следующие виды:

Рецензия на книгу: план

Как написать рецензию на книгу: советы

В рецензии рассматривается качество написанного автором произведения: соответствие речи героев и автора жанру произведения, занимательность сюжета. В частности, обращается внимание на однородность тона изложения на протяжении всего текста, который может быть веселым, познавательным или назидательным. Непременно отмечаются грамматические ошибки, а также художественные находки и удачи автора – и первое, и второе стимулирует автора к работе над собой и над последующими произведениями. Допускается отражение индивидуальных чувств рецензента, навеянных произведением. Мысли и выводы следует излагать обоснованно и подробно. Присущие комментариям возгласы типа «Отлично!» или «Обожаю!» для рецензии не подходят. Для рецензии также неприемлемы призывы к распрям и насилию, ненормативная лексика.

Ошибки при написании рецензии

Як написати рецензію? (Розширений практичний посібник)

П’ятниця, 25 січня 2013 г.

Проглядів: 18232

Оскільки цього разу у нас не лише конкурс оповідань, але й конкурс рецензентів, то Літпроцес вирішив звернути увагу на техніку, правила і особливості рецензування.

До вашої уваги стаття Ніки Батхен «Як написати рецензію?» Сподіваємося, стаття стане у нагоді не лише нашим коментаторам.

***

Як написати рецензію?

Розширений практичний посібник

Ця стаття для дилетантів. Не варто шукати у ній секрети літературознавства і тонкощі критичного розбору твору. Лише практика, чиста практика для людей, яким подобається писати рецензії і вони хочуть робити це краще, в ідеалі – отримати читачів та майданчик для публікацій. Тож, гостріть ваші пір'я, підключайте планшети, підсувайте ближче клавіатури – почнемо.

Що таке рецензія?

Рецензія – це відгук на певний твір (книгу, гру, фільм), призначений для складання вражень про нього у цільової аудиторії. Це невеликий (стандартний обсяг 1800-3600 знаків, одна-дві сторінки формату А4) текст, який містить огляд, розбір та аналіз твору. Сьогодні ми говоритимемо про книжкові рецензії, хоча багато зі сказаного можна спроектувати на фільми, ігри, музичні диски тощо.

Рецензія буває:

Офіційна – друкується в урядовому або відомчому виданні з приводу виходу книги державного значення. Пишеться суворим канцеляритом, з дотриманням усіх норм етикету, нейтральна або стримано-хвалебна.

Функціональна – для складання враження про книгу в контексті конкретних задач і цілей: чи підходить твір для конкретного видавництва та серії, як успішно можна його продати, чи висвітлює він якісь певні питання. Пишеться ясно і доступно. Вміст важливіший за форму.

Інформативна – для потенційних читачів і покупців, з метою допомогти прийняти рішення – варто читати чи ні. Пишеться просто, можна додати трохи красивості і краплину аналізу, рекомендовано увінчати кількома характерними цитатами.

Есе на тему – міркування про марність всього існуючого з використанням книги у вигляді відправної точки. Чим красивіше і загадковіше написано, тим краще політ думки рецензента обмежений лише її наявністю.

Публіцистична – автор загострює увагу на проблемі, від якої суспільство от-от загнеться. Пишеться яскраво, жорстко, влучно, обов'язково спірно – щоб більше списів зламали при обговоренні.

Критична – твір (а часто й автора) анатомують, препаруюсь і розбирають за літерами: що сказав, що хотів сказати, що подумали читачі, хто з них де помилився і як добре, що розумник-рецензент все це помітив. Основні вимоги – слідкувати за логікою, не опускатися до простого кидання послідом, аргументувати свою позицію. А також стежити, аби у тексті рецензії не було помилок: критик, який володіє матеріалом гірше за того, кого критикує – жалюгідне видовище.

Проплачена – наперед хвалебний чи ганебний відгук про книгу. При написанні важливо не перестаратися з дьогтем чи сиропом, інакше знудить навіть замовника, і він не заплатить.

Особистий відгук – суб'єктивне враження про книгу, без спроб об'єктивної критики чи аналізу. Пишеться живою мовою спілкування, припускаються жаргонізми та сленг (в усіх інший типах рецензій вони вкрай небажані).

Професійний рецензент завжди знає для якої цільової аудиторії він пише, чому обрав саме цей твір і саме цей формат подачі, якої мети хоче досягнути і як саме. І, природно, на усіляку ганьбу заслуговують ті, хто не читав книгу перед тим як написати рецензію. Підкреслюю – читав, а не проглянув по діагоналі і тягає чужі думки з чужих відгуків.

Анатомія рецензії

Рецензія має голову, шию, тіло і хвіст. Голова – це назва тексту: зрозуміла, помітна і при цьому така, що має стосунок до теми книги. Шия – так званий «лід», два-три щільних вступних рядка, які задають тон і описують предмет розмови. Тіло – власне текст рецензії. Хвіст – висновки рецензента, його резюме. Без хвоста рецензія має сиротливий і куций вигляд, не кривдите бідолашну!

Про що має бути написано у рецензії? Обов'язково вказуємо авторство, назву книги, для творів, які опубліковано, – вихідні данні. Пишемо, новинка це чи перевидання, чи відзначена книга значними преміями. Вказуємо на жанр за формою (роман, повість, п'єса…) і за змістом (фантастика, фентезі, альтернативна історія…). Описуємо основну сюжетну лінію (але без спойлерів), перераховуємо головних героїв, місця дії, ключові моменти книги. Намагаємося усвідомити і донести до читача основні думки твору (не обов’язково, але було б непогано). При роботі можна використовувати кілька підходів: спостереження зі сторони, безоціночний аналіз, критичний аналіз, полеміку з автором.

Рецензія обсягом 1800 знаків і менше призначена виключено для обговорення книги. Жодних думок, почуттів і філософій туди просто не влізе. Короткі речення, мінімум прикметників, дієприслівникових зворотів, чіткий зміст і однозначний висновок.

Рецензія обсягом максимум до 5400 знаків – ідеальний формат для спокійного і ґрунтовного розмірковування про один твір. Можна поговорити про місце книги у творчості автора, провести паралелі, додати свої вражень і висновків, докладно розібрати переваги і недоліки тексту – і при цьому не втомити читача.

Рецензія більша за 5400 знаків зобов'язана не замикатись на проблематиці однієї книги (якщо це, звичайно, не «Володар перснів»). Вплітаємо літературний процес і тенденції жанру, порівнюємо з аналогічними творами, аналізуємо творчість автора взагалі, активно цитуємо і додаємо своїх думок – без них у великому тексті аж ніяк.

Критерії оцінки

Що можна врахувати при оцінці і аналізі твору?

Загальне враження від книги – цільне, розрізнене, потужне, слабке, приємне, жалюгідне.

Сюжет – як логічно він зведений, чи є моменти, що не працюють на нього, чи не провисають лінії.

Розповідь – динамічна, некваплива, затягнута,загнана, рвана. Як динаміка історії відповідає жанру і задачам, які поставлені у книзі? Чи не намагається автор «керувати сюжетом», перегинаючи логіку подій задля задуму?

Герої – як докладно і достовірно вони описані, чи достатньо природна їх психологія, чи могли вони вчинити саме так у заданих обставинах? Чи симпатичні ці герої читачеві, викликають вони співчуття чи відразу?

Мова і стилістика – взагалі і в контексті задачі, що поставлена. Як приклад: «Квітковий хрест» Олени Колядіної заробив «Букера» лише за одним параметром – чудовою роботою з мовою у рамках твору. Забери звідти примовки скоморохів та церковнослов'янські звороти – і книга перетворюється у банальний дамський роман. А мова її врятувала.

Достовірність взагалі і в деталях. Чи не порушуються у книзі закони природи і науки,чи носили у вказаний час такі мундири, чи розмовляли французькою у салонах, чи вірно звучить текст молитви? Я завжди наводжу приклад з власного оповідання, в який мене на семінарі урочисто ткнули Олді, – герой там стояв на варті під дощем і у нього змокли гачки на чоботях. Гачки. Металеві. Змокли.

Фантприпущення – в чому воно конкретно, наскільки грамотно воно сконструйовано і наскільки необхідно? Чи можна без школи для книги забрати звідти принцес з драконами і зорельоти з плазмаганами?

Психологія відносин – чи є у персонажів внутрішні мотивації для вчинків і чи достатньо їх, поводяться вони різноманітно чи жорстко слідують стандартним реакціям, чи не відчувається за спинами маріонеток-героїв жорстокої руки автора-ляльковода.

Основна думка тексту – наскільки вона етична, розумна, оригінальна? Чого саме книга навчає читача, що хоче йому сказати?

Відображення – чи вдалося авторові втілити свій задум у явній формі, чи бачить читач печери драконів чи рубку космічного корабля? Чи можна виокремити ідею автора з його тексту з першого прочитання.

Оригінальність – наскільки ідея банальна, звідки і що автор запозичив, кого цитує, пародує, перефразує? Якщо здається, що книга відкриває собою новий жанр чи напрямок – обов'язково згаємо про це.

Помилки і ляпи – ловимо бліх і показуємо їх суспільству. Звичайно, якщо ми впевнені, що автор помиляється, а не спеціально спотворює події і реалії. А ще буває що попрацював непрофесійний редактор – їх перли можна порівняти з шедеврами самих письменників.

Суспільне значення – а раптом у тексті визначені моменти, корисні, скажімо, для патріотичного виховання чи національної самосвідомості, описані складні етичні моменти і варіанти вибору.

Позалітературні переваги – наприклад, історичне, етнографічне чи соціальне значення. Посередньо написана книга може бути цікавою як джерело інформації, наприклад, про побут і вдачу пілотів-винищувачів чи придворних дам Катерини Великої.

Потрібність – чи актуальна обрана тема, чи цікава вона суспільству, на яку аудиторію розрахована.

Місце книги в літературному процесі – як конкретний твір співвідноситься з іншими у своєму жанрі, яку тенденцію позначає, розвиває чи завершує?

Свої враження – сподобалося чи ні, які відчуття і думки викликало, чи захотілося придбати і залишити у домашній бібліотеці.

Не обов’язково аналізувати усі пункти, обираємо ті, які важливіші для нас у даний момент.

ДУМКА ЕКСПЕРТА

Щоб стати рецензентом «Світу фантастики», треба пам'ятати: рецензія пишеться для читачів журналу. Не потрібно займатися самолюбуванням - «ух, як я багато знаю розумних слів!» Або «я і то читав, і це читав, і про те, що ніхто не знає, - теж читав!». Рецензія в «СФ» - не спосіб самовираження, а річ суто утилітарна, написана для орієнтування читачів в океані книжкової продукції. А право на рецензію-есе потрібно заслужити - думка дуже небагатьох рецензентів цікава читачам сама по собі.

Борис Невський, редактор «Книжкового ряду»

Повторюся – рецензент зобов’язаний володіти матеріалом як мінімум не гірше за автора книги. Про граматичні, стилістичні та інші помилки краще й не казати.

Щоб не потрапити в ідіотське становище, обов’язково перевіряємо усі літературознавчі, наукові, технічні і інші терміни – і те, як вони пишуться, і те що вони означають. Щоб не сплутати кореляцію з копуляцією, наприклад. Переконуємося, що критикуючи чужі фактичні помилки, ми не ліпимо власних.

Уважно зчитуємо імена герої, назви місцевостей, предметів. Достатньо обізвати героя Ятуткенженсірхівом замість Ятуркенженсірхіва – і автор має право заявити: «Та він взагалі не читав книжку!» Довіра до рецензії буде підірвана.

Слідкуємо за стилістикою. Розмовна мова і жаргон недоречні у рецензії, що йде в літературний журнал, на сайт видавництва чи книжкового магазину. Професійні терміни навряд підійдуть до матеріалу у гламурний журнал, але не завадять у внутрішній рецензії і просто необхідні для профільного видання. Канцелярит вимагається лише для офіційних заміток. Есе не обійдеться без філігранної роботи над мовою. Замітка у блозі, навпаки, може бути грубою, вульгарною, нарочито сповненою помилок – аби читачі приходили потеревенити, обговорюючи ці колючки. І жодних ніжних ланей у парі з конями – не змішуємо різні стилі у межах одного тексту.

Чим менший обсяг рецензії, тим лаконічнішими і простішими мають бути речення. Уникаємо велемовних дієприкметникових зворотів, зайвих епітетів, складноструктурованих конструкцій. Дбайливо і акуратно вибудовуємо розмірковування. Якщо стиль рецензії не потребує яскраво вираженої суб’єктивної позиції рецензента, жертвуємо своїми враженнями і думками на користь чистої інформації.

Розділяємо свою позицію і об’єктивні критерії. Книга може бути об’єктивно гарною, але нудною для вас особисто, і навпаки – об’єктивно небездоганною, але суб’єктивно чарівною. Якщо всі навкруги кажуть, що книга геніальна – ми не зобов’язані погоджуватись, але й заперечувати теж. Навіть найповажнішому критикові не варто зображувати з себе всевишнього суддю, пророка у літературній вітчизні та істину в останній інстанції. Його думка – це його особиста, приватна думка. Не більше, але й не менше.

І так, писати заздалегідь хвалебу чи лайливу рецензію за матеріальні чи нематеріальні блага – можна. Але не варто отриманих грошей.

Критики не любиш?

ДУМКА ЕКСПЕРТА

Професійний рецензент завжди повинен віддавати собі звіт, для кого він пише, для якої аудиторії. Корпоративний сайт, «глянець», профільний журнал, щоденна газета, громадсько-політичний журнал, «товстун» - видання для різної аудиторії.

Василь Володимирський, літературний критик

Більшість письменників сприймає критичні рецензії без потрібного ентузіазму. На перший погляд може здаватися, що це їхні проблеми, але суперечка з парою-трійкою серйозних метрів може сильно попсувати життя рецензентові, зводячи до нуля його перспективи отримати перелік регалій і публікацій на фантастичній ниві. До тих висот, звідки можна без докорів сумління виказувати відношення на голову будь-якому письменнику, не звертаючи уваги на чини і регалії, нам з вами ще далеко – ніша злостивих критиків щільно зайнята ркемезними титанами духу. Та й посада несолодка: звичайному рецензенту живеться значно спокійніше. Тому запам'ятовуємо, як не посваритися з автором.

Правило перше: не переходимо на особистості. Рецензуючи і критикуючи твір, не критикуємо автора і тим паче не ліземо у його особисте життя, релігійні і політичні погляди, шкідливі звички, хвороби і слабкості. Якщо у нас немає точної цитати з інтерв'ю з автором, ми можемо лише припускати і домислювати, «що автор хтів сказати», «що автор мав на увазі». Використовуючи елементарний психологічний прийом – «я-позицію» і «він-позицію», висловлюючись від свого імені чи від імені абстрактного читача: «Я побачив у тексті такий-то зміст», «читач визнає позицію автора провокаційною з таких і таких причин» – і вовки ситі, і письменникові не шкода, і прискіпуватися особливо нема до чого.

Правило друге: якщо не ставимо за мету вв'язатися у бійку чи спровокувати людину на грубощі – не хамимо. Не називаємо автора ідіотом і бездарністю, а його грандіозні опуси – графоманією і непотребом (навіть якщо це так). «Фтопку» і «кг/ам» – це вже не модно. Завжди можна використати формулювання «книга займає достойне місце у широкому ряду сучасної популярної літератури ».

Правило третє: уникаємо оціночних суджень. «Добре» чи «погано», «сильно» чи «слабко», а в особливості «талановито» чи «бездарно» – дуже часто поняття суб’єктивні. Акцентуємо спірні і невдалі, на наш погляд, моменти, розчищаємо сумнівні деталі і повороти сюжету, надаючи читачеві право самому робити висновку, а авторові – насолоджуватися підсолодженою пілюлею.

Правило четверте: розділяємо автора і твір. З того моменту, як текст стає книгою, він починає жити власним життям, обростати власними міфами і отримувати власні тлумачення. Досить часто читачі знаходять там зовсім не те, що хотів сказати автор.

І, нарешті, запам'ятовуємо головне: з автором потрібно дружити. Клавіатура не відвалиться настукати листа, подякувати за книжку, спитати поради щодо незрозумілих моментів тексту, чесно сказати, що сподобалось (лестощі шкідливі!) і викликало сумніви. І авторові приємно отримати зворотній зв'язок на книгу, і вам корисно.

Якщо ми не хотіли сваритися, але, тим не менш, автор знайшов, на що його образитися, ніхто не заважає за певний час найти порозуміння. Якщо автор від наших вибачень відмовився і впевнений, що відшукав свого найлютішого ворога на всі часи, – його право. На жаль, коли кількість ображених авторів перевищує критичну масу, це починає працювати проти рецензента і псувати його професійну репутацію. Слава чварника і хама знецінює думку рецензента, а поновити позицію значно складніше, ніж піднятися.

ДУМКА ЕКСПЕРТА

Те, що у нас зараз є у навколофантастичному друці, з натяжкою можна віднести до жанру рецензії. Вона перетворилася на рекламну анотацію. І все ж, навіть при тому невеликому обсязі, який виділяється на неї, слід не тільки знайомити читача з сюжетом твору, але й намагатися знайти місце для міркувань про ідейно-тематичний зміст книги, її композицію, мовні засоби автора. Ну і, звичайно, дати коротку оцінку тексту, зазначивши, в чому його оригінальність і яке його місце в творчості самого автора.

Ігор Чорний, літературний критик

Написав рецензію. І що тепер?

Останнє важливе питання, яке непокоїть рецензентів-початківців – як перетворити свої здібності у гроші і славу? Відповідь – практично ніяк. Професія літературних критиків годує одиниць, хліб їх гіркий і мізерний. Рецензування – це під заробіток, інколи непоганий, для журналіста, редактора, студента чи любителя фантастики. Розраховувати на нього, як на основне джерело прибутку не варто.

Найпростіший шлях – публікувати рецензії у власному блозі . Значна частина авторів має звичку моніторити інтернет на предмет хто і що про них пише, рано чи пізно вони почнуть виходити на вас і висловлювати щодо ваших рецензій свою думку. За письменниками підтягнуться й читачі – важливо не розчарувати їх, регулярно вішати оновлення і хоча б один раз на пару місяців організовувати невеликий скандал.

Варіант, який потребує ресурсів часу, – публікації в тематичних спільнотах . на сайтах видавництв і книжкових мереж, на тематичних порталах на кшталт «Фантлабу». Конкуренція тут висока: не достатньо опублікувати рецензію, потрібно ще й відстояти свою думку, а в ідеалі – задавити ногами чужу. Натомість тут ставиться репутація критика і загострюється професійна майстерність.

Наступний етап – різноманітні конкурси рецензій . Корисні в двох аспектах – вчимося писати і по суті, і писати про головне, не розпиляючись. Та й якісь грошенята можуть впасти, а може й корисна людина помітить. А корисна людина може привести нас в редакцію журналу – від гламурного «Космо» до спеціалізованого «Світу фантастики».

Нарешті, у більшості видавництв існують « читчики » – люди, котрі продивляються рукописи і пишуть відгуки. Не надто грошова робота, але оплачується і досить потрібна.

Остання порада: не рецензуємо більше 4-5 книжок на місяць, щоб не «вигоріти» і не втратити смак до читання. І не пишемо про книжки від яких вивертає або не має можливості висловитись щиро – через особисті причини або через дружбу.

Все інше залежить від нас з вами: від нашого талану, такту, хватки, терплячості, інтуїції, відчуття слова, тексту і міри. Репутація критика створюється роками, працювати на неї потрібно наполегливо і регулярно. Писати рецензії не так просто, як здається, але й не так важко, як зав'язувати шнурки на чоботях, як сказав би Валентайн Майкл Сміт з «Чужинця в чужій країні».

Приємного вам читання, колеги.

ДУМКА ЕКСПЕРТА

Написання романів є формою втрати свободи творчості. У свою чергу, рецензування - праця ще більш каторжна і ще менш вдячна. Про письменника можна хоча б сказати, що він сам себе приневолив - обравши сюжет. Положення критика гірше: рецензент прикутий до предмета рецензії, як каторжник до тачки. Письменник втрачає свободу у власній книзі, критик - у чужій.

Станіслав Лем, з книги «Абсолютна порожнеча»

Оригінал статті в журналі «Світ фантастики» доступний за посиланням:

Как написать рецензию

РЕЦЕНЗИЯ, как написать:пошаговая инструкция

Рецензия – это структурированный грамотный отзыв о книге, фильме или спектакле.

Рецензию могут попросить написать вас, или можете заказать вы. Даже если вы не имеете образец рецензии . с помощью нижеследующей памятки вы всегда сможете написать рабочую рецензию на роман или стихи, и это будет вполне профессиональная рецензия.

Оформление рецензии.

Соответствие текста заявленному жанру. Достаточно ли саспенса для триллера? Достаточно ли романтики для любовного романа? Закручена ли интрига, если это детектив? Хорошо ли воссоздан придуманный мир, если это фэнтези? Соответствуют ли типажи персонажей жанру?

Сюжет. Увлекает ли, интересен ли? Предсказуемо ли развитие событий или события разворачиваются по особому, оригинальному сценарию?

Герои. Удалось ли создать яркие, живые характеры? Насколько они получились цельными – соответствует ли характер, профессия, увлечения, предыстория героя его поступкам? Насколько логичны действия персонажей? Есть ли у героя оппоненты, удалось ли их противопоставление?

Стиль. Удачно ли выбран стиль? Не отвлекает ли характер изложения от повествования? Удалось ли автору соблюсти баланс между динамизмом и описательностью? Соответствует ли стиль жанру? Насколько стиль характерен для автора (в том случае, если вы анализируете уже не первый текст)?

Сходство с другими литературными произведениями или писателями. Речь не о плагиате, а о литературной манере. Возможно, в тексте отчетливо чувствуется влияние какого-то писателя или известной книги? Иногда автор может неосознанно копировать чужую манеру, в этом случае замечание, сделанное рецензентом, может оказаться как нельзя кстати и позволит автору двигаться вперед, вырабатывая свой собственный стиль.

Прогресс - если вы читаете уже не первое произведение автора. Есть ли качественные изменения (см. предыдущие пункты), по сравнению более ранними текстами? Двигается ли автор вперед?

Золотое правило рецензента: критикуй и хвали. Любой отзыв должен содержать указание и достоинств, и недостатков произведения.

Как правило, в своих отзывах мы придерживаемся только одной стороны. Если текст в целом понравился, указываем только достоинства, не заостряя внимания на недостатках. Если текст не нравится, выдаем весь перечень недостатков, не пытаясь разглядеть какие-либо достоинства написанного. А ведь не бывает так, чтобы все было или слишком хорошо, или чересчур плохо.

И в слабом тексте можно найти интересного героя, или удачные сюжетные находки, или хотя бы мастерски подмеченную деталь или удачное сравнение. Так же, как в хорошо написанном произведении может обнаружиться наскоро написанный диалог, или описание, которое тормозит динамику повествования, или досадный штамп, который портит общее впечатление, или неувязки в сюжете или образе героя.

Умение одновременно подметить и слабые, и сильные стороны текста – признак качественной рецензии .

Удачи в написании рецензий и грамотных рецензий вам самим!

1. Ч то э то т акое.

Слово «рецензия» (отзыв, критический разбор и оценка художественного или научного произведения) закрепилось в литературном языке в конце XVIII — начале XIX века (от лат. recensio — осмотр, обследование).

Рецензия является жанром литературной критики . газетно-журнальной публикации . но в то же время ее справедливо считают и жанром библиографии (она возникла из библиографического описания книги). Обычно в рецензии одновременно дается библиографическое описание книги, информация о ее содержании, композиции, поднятых в ней проблемах. Её характеризует небольшой объём и краткость. Присутствует также критический разбор и оценка книги, ее темы, идейного содержания, языка и стиля, указывается значение в ряду других работ писателя, ее роль в литературном процессе и в обществе. Все это сближает рецензию с критической статьей, однако она меньше по объему, как уже было замечено ранее. Рецензент занимается в первую очередь новинками, о которых практически еще никто не писал, по поводу которых еще не успело сложиться определенное мнение. В классике рецензент обнаруживает, прежде всего, возможность её актуального, остросовременного прочтения. Любое произведение нужно рассмотреть в контексте современной жизни и современного литературного процесса: оценить его именно как новое явление. Такая злободневность является непременным признаком рецензии

Рецензия, включающая несколько художественных произведений, объединенных по тематическому, сюжетному, хронологическому или другому признаку, становится обзором (обозрением).

2. Отличия рецензии от отзыва .

Рецензия должна включать в себя:

1. Предмет анализа .

2. Актуальность темы . (Помните, что актуальность темы не требует доказательств, не вызывает сомнений и должна быть вполне очевидна)

3. Формулировка основного тезиса . (Необходимо указать на центральный вопрос произведения, самую заметную идею творчества)

4. Краткое содержание работы . (В данном пункте, не надо пересказывать сюжетную линию. Надо дать общую оценку произведения. Рассказать в чем именно автор проявил умение и мастерство. В чем именно является заслуга автора. Какие новшества он ввел своей работой. В чем именно расширил представление читателя о центральной проблеме)

5. Недостатки . недочеты. (Следует отметить, в чем именно у вас возникли сомнения. Что бы вы могли отнести к недостаткам текста. Снижают ли уровень литературного произведения эти ошибки. Нужно ли эти недочеты выделять пожеланиями к дальнейшему развитию творчества автора. Или же они настолько критичны, что автору лучше выпить яду)

6. Выводы . (Здесь можно указать на оригинальность или вторичность идеи. Сделать выводы, касаемо новых этапов творчества автора)

Популярность рецензии обусловлена краткостью ее формы. Читатель может получить какое-то впечатление о книге, не наиграно-восторженное, какое дает ему аннотация издателя, а отстраненно-субъективное.

Отзыв

Отзыв дает только общую характеристику работы без подробного анализа, но содержит практические рекомендации. Отзыв — самый распространенный вид критики, который можно найти на просторах сети Интернет. Самое главное в отзыве — выделить основную идею текста и написать, чем это идея отличается от всех остальных. Так сказать выделить практическую значимость идеи в современных реалиях .

Принципы рецензирования . Импульсом к созданию рецензии всегда служит потребность выразить своё отношение к прочитанному, это попытка разобраться в своих впечатлениях, вызванных произведением, но на основе элементарных познаний в теории литературы, подробного анализа произведения. Читатель может сказать о прочитанной книге или просмотренном фильме "нравится – не нравится” без доказательств. А рецензент свое мнение должен тщательно обосновать глубоким и аргументированным анализом. Качество анализа зависит от теоретической и профессиональной подготовки рецензента, его глубины понимания предмета, умения анализировать объективно. Отношения между рецензентом и автором – творческий диалог при равном положении сторон. Авторское "я” проявляется открыто, чтобы рационально, логически и эмоционально воздействовать на читателя. Поэтому рецензент использует языковые средства, совмещающие функции называния и оценки, книжные и разговорные слова и конструкции. Критика не изучает литературу, а судит её – с тем, чтобы сформировать читательское, общественное отношение к тем или иным писателям, активно воздействовать на ход литературного процесса.

Коротко о том, что нужно помнить при написании рецензии:

Подробный пересказ снижает ценность рецензии: во-первых . неинтересно будет читать само произведение во-вторых, одним из критериев слабой рецензии справедливо считается подмена анализа и интерпретации текста его пересказом. Всякая книга начинается с названия, которое в процессе чтения как-то интерпретируешь, разгадываешь. Название хорошего произведения всегда многозначно, это своего рода символ, метафора. Многое для понимания и интерпретации текста может дать анализ композиции. Размышления над тем, какие композиционные приёмы (антитеза, кольцевое построение и т.д.) использованы в произведении, помогут рецензенту проникнуть в замысел автора. На какие части можно разделить текст? Как они расположены? Важно оценить стиль, своеобразие писателя, разобрать образы, художественные приёмы, которые он использует в своем произведении, и обдумать, в чём заключается его индивидуальный, неповторимый стиль, чем этот автор отличается от других. Рецензент разбирает "как сделан” текст. Рецензию стоит писать так, как будто никто в экзаменационной комиссии с рецензируемым произведением не знаком. Нужно предположить, какие вопросы этот человек может задать, и попытаться заранее подготовить ответы на них в тексте.

По поводу анализа произведения .

Содержание произведения включает такие компоненты:

1) тематика произведения – каким социальным, историческим аспектам жизни посвящено произведение.

2) проблематика – какие отношения освещаются в произведении, на каких сторонах характера, в чем заключается конфликт между персонажами.

3) пафос произведения – взгляд автора на отображаемые отношения персонажей (автор драматизирует, иронизирует или воспевает поступки персонажей), отсюда делается вывод о жанровой принадлежности произведения.

Художественная форма включает обычно такие компоненты:

1) оценка предметной изобразительности. портрет, поступки персонажей, их переживания и речь, описаний бытовая обстановка, пейзаж, сюжет. Насколько удалось автору сделать персонажей и их проблемы правдоподобными, раскрыть каждого из них, вникнуть в проблему.

2) композиция. порядок, способ и мотивировка, повествования и описания изображаемой жизни, авторские рассуждения, отступления, вставные эпизоды, обрамление. Насколько удачно автор выбрал тон повествования, какие акценты расставил (описания, диалоги, авторские замечания), чтобы достичь желаемого эффекта.

3) стилистика. изобразительно-выразительные детали авторской речи, то есть, художественные приемы (метафоры, сравнения, риторика и прочие). Оценивается насыщенность авторской речи, соответствие тематике, проблематике и пафосу.

4. План .

Примерный план(школьный), помогающий написать рецензию:

— Краткие библиографические сведения о книге.

— Смысл названия книги.

— Личные впечатления от прочитанного.

— Особенности сюжета и композиции.

— Актуальность проблематики.

— Язык и стиль произведения.

— Мастерство автора книги в изображении характеров героев.

— Какова основная мысль рецензии?

Типовой план для написания рецензии.

- Предмет анализа . (В работе автора. В рецензируемой работе. ).

- Актуальность темы . (Работа посвящена актуальной теме. Актуальность темы обусловлена. ).

- Формулировка основного тезиса. (Центральным вопросом работы, где автор добился наиболее существенных (заметных, ощутимых. ) результатов, является. ).

- Краткое содержание работы.

- Общая оценка. (Оценивая работу в целом. Суммируя результаты отдельных глав. Таким образом, рассматриваемая работа. ).

- Недостатки, недочеты . (Вместе с тем, вызывает сомнение тезис о том. Отмеченные недочеты работы не снижают ее высокого уровня, их скорее можно считать пожеланиями к дальнейшей работе автора. ).

- Выводы . (Работа заслуживает высокой (положительной, позитивной, отличной) оценки, а ее автор, несомненно, достоин искомой степени. Работа удовлетворяет всем требованиям. а ее автор, безусловно, имеет (определенное, законное, заслуженное, безусловное, абсолютное) право. ).

(Прим. Меня – «типовой план» - содержит в себе слишком тяжелые формулировки, порой неприемлимые для написания рецензии в какое-либо периодическое издание.)

Нужно четко представлять на какую тему пишется рецензия.

Если рецензия пишется по кинофильму или спектаклю, в основе которых лежит литературное произведение, то нужно помнить о том, что нужно написать, кто автор сценария, кто поставил фильм или спектакль, сравнить режиссерский замысел с литературным произведением, отметить игру актеров, декорации, музыкальное оформление.

Некоторые вопросы, помогающие разобрать рецензию:

— Какую книгу рассматривает автор рецензии, когда она вышла в свет, где?

— К какому условному виду можно отнести эту рецензию?

— Какую оценку дает автор рецензии книге?

— Как обосновывает свою оценку, как убеждает читателя?

— Какие приемы анализа текста использует рецензент?

— Какие проблемы поднимает в связи с прочтением художественного произведения?

— Как рассказывает о своих впечатлениях?

— Какова основная мысль рецензии?

5. Этические правила (не всегда соблюдаемые, да и в пределах Интернета на это вообще уже давно забили, особенно на пункт № 4, 5, 6, 7, 8, но на первые три я бы обратила пристальное внимание).

Любой человек, пишущий рецензию, должен придерживаться с определенных этических правил.

1. Работа рецензента требует большого труда и серьезной подготовки: необходимо освежить свои знания по теме, вникнуть в суть излагаемого материала, обратить внимание на все стороны сообщения.

2. По ходу чтения рецензенту следует делать краткие замечания, которые помогут восстановить в памяти подробности исходного текста.

3. Проверить все цифры, даты, имена, приведенные автором.

4. Рецензия должна быть деловой, конкретной, доброжелательной.

5. Неэтично навязывать автору рецензируемой работы свои вкусы.

6. Мнение рецензента не должно зависеть от личных отношений.

7. Рецензент - не ревизор, получивший задание осуществить внезапную проверку, и не судья, выносящий приговор. В рецензии должна быть выражена позиция ее автора. Авторитет рецензента определяется его компетентностью и доброжелательностью. Поэтому категоричность замечаний (если они даже правильны по существу), нежелание выслушать автора - недопустимы.

8. После чтения рецензент должен побеседовать с автором, кратко сообщить ему свой отзыв о сочинении

Оформление рецензии.

Соответствие текста заявленному жанру . Достаточно ли саспенса для триллера? Достаточно ли романтики для любовного романа? Закручена ли интрига, если это детектив? Хорошо ли воссоздан придуманный мир, если это фэнтези? Соответствуют ли типажи персонажей жанру?

Сюжет . Увлекает ли, интересен ли? Предсказуемо ли развитие событий или события разворачиваются по особому, оригинальному сценарию?

Герои . Удалось ли создать яркие, живые характеры? Насколько они получились цельными – соответствует ли характер, профессия, увлечения, предыстория героя его поступкам? Насколько логичны действия персонажей? Есть ли у героя оппоненты, удалось ли их противопоставление?

Стиль . Удачно ли выбран стиль? Не отвлекает ли характер изложения от повествования? Удалось ли автору соблюсти баланс между динамизмом и описательностью? Соответствует ли стиль жанру? Насколько стиль характерен для автора (в том случае, если вы анализируете уже не первый текст)?

Сходство с другими литературными произведениями или писателями . Речь не о плагиате, а о литературной манере. Возможно, в тексте отчетливо чувствуется влияние какого-то писателя или известной книги? Иногда автор может неосознанно копировать чужую манеру, в этом случае замечание, сделанное рецензентом, может оказаться как нельзя кстати и позволит автору двигаться вперед, вырабатывая свой собственный стиль.

Прогресс - если вы читаете уже не первое произведение автора. Есть ли качественные изменения (см. предыдущие пункты), по сравнению более ранними текстами? Двигается ли автор вперед?

Золотое правило рецензента . критикуй и хвали. Любой отзыв должен содержать указание и достоинств, и недостатков произведения. Как правило, в своих отзывах мы придерживаемся только одной стороны. Если текст в целом понравился, указываем только достоинства, не заостряя внимания на недостатках. Если текст не нравится, выдаем весь перечень недостатков, не пытаясь разглядеть какие-либо достоинства написанного. А ведь не бывает так, чтобы все было или слишком хорошо, или чересчур плохо. И в слабом тексте можно найти интересного героя, или удачные сюжетные находки, или хотя бы мастерски подмеченную деталь или удачное сравнение. Так же, как в хорошо написанном произведении может обнаружиться наскоро написанный диалог, или описание, которое тормозит динамику повествования, или досадный штамп, который портит общее впечатление, или неувязки в сюжете или образе героя. Умение одновременно подметить и слабые, и сильные стороны текста – признак качественной рецензии.

Удачи в написании рецензий и грамотных рецензий вам самим!

Источники: elhow.ru, starfort.in.ua, litgostinaya.ru, blikportal.com, www.litkniga.ru